ЛіваРава! Це початок чогось неймовірного...
Вітаю!
Звати мене Артем Карявка, і народився я у славному залізному місті Кривому Розі в родині фізика-оптика та біофізика у 1983 році. В цьому році мені виповниться 28 років. Я вчився у фізико-математичному ліцеї, двох престижних технічних вишах Україні (ДНУ ФТІ та НТУУ «КПІ»). А зараз збираю найкращу в Україні команду розробників, щоб втерти носа тим, хто не вірить, що в Україні одні з найкращих розумів у світі! Але це трохи згодом...
Для того, щоб досягти такої амбіційної мети потрібні певні умови. Багато з тих, кого я читаю останнім часом викликають лише жаль, тому що постійно ниють про те, що в Україні це зробити неможливо. Я відношу себе до іншої категорії людей, які впевнено йдуть до своєї мети попри можливе і неможливе. Я щиро вірю в те, що це станеться найближчим часом, і обов’язково прийматиму в цьому участь!
Але досить про мене. Давайте про нас. Хто ми? Ми талановиті, молоді та перспективні люди, що очевидно мають вірю в себе, але досі не навчилися творити дійсно великі справи. Ми працюємо фрилансерами (наймитами) та аутсорсерами (заробітчанами) на компанії, які нам платять порівняно до середніх зарплат в Україні чималі гроші. Але ми досі не зрозуміли іншого, що можемо набагато більше. Однак, у нас досі не було відповідної мети. Не було справжньої великої мети.
Для мене ЛіваРава стала знаковою. Вона стала для мене символом персональної мужності. Було два знакових дні. В перший день я усвідомив, що сама ідея може перевернути світ. В другий день я зрозумів, що готовий присвятити цьому своє життя. Але ще був і третій день. В цей день я усвідомив, що одному її втілити неможливо. Це проект, який тільки разом, спільними зусиллями можна реалізувати.
Я родився в російськомовному середовищі в українській сім’ї. Моя родина більшість часу вдома говорила російською; у дворі, в школі, ліцеї, університеті більшість теж говорила російською. Але я завжди відчував, що українська мова — моя рідна. Мова, яка мене надихає. Але до чого тут мова? Бо без неї б не було ЛіваРави. Саме цей мовний дисонанс породив зачатки ідеї. Я також вчив англійську, німецьку. Хотів вчити японську. Та ну його! Буде треба — вивчу хоч «зімбабвійську»... Мова може виступати як джерело натхнення і як інструмент. Це різні речі.
Ні для кого не секрет, що ми входимо в еру, де знання відіграватимуть вирішальну роль як в персональному житті так і у житті цілих народів. Вже сьогодні більшість продукції виготовляється роботизованими заводами, японці мріють вже найближчим часом витіснити людину навіть із сфери послуг. Людям все важче знайти фізичну роботу. Що ж тоді залишається? Творча, креативна робота, робота із знанням. Саме це і полягло в ідею ЛіваРави — ефективне управління знанням. Навчання зі швидкістю світла, із швидкістю електрона чи передачі імпульсу від одного нейрону до іншого. І перші кроки вже зроблені. Фундамент закладено.
Запрошую Вас до співпраці! Разом ми зможемо!
Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU
26 коментарів
Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.